5 березня 2016 року у церковному календарі припадає М’ясопусна субота. У цю суботу, згідно уставу Православної Церкви, ми поминаємо всіх померлих – від Адама і до наших днів. Заупокійна служба в цей день має назву: ,,Пам’ять усіх від віку спочилих православних християн, отців і братів наших”, тому її ще називають батьківською.
Настанови щодо М’ясопусної батьківської суботи належать ще переказу апостольському. Це підтверджується уставом Святої Церкви, викладеним в V столітті преподобним Савою Освяченим на підставі найдавнішого переказу, а також звичаєм давніх християн збиратися в певні дні на цвинтар для поминання спочилих. Святий Іоан Златоуст говорить: ,,Узаконено апостолами творити поминання спочилих: вони знали, що велика буває від цього користь для спочилих; не даремні моління, не даремні милостині: все це встановив Дух Святий, бажаючи, щоб ми отримували користь один через одного”.
Підставою до встановлення поминання спочилих у цю суботу послужило те, що в неділю м’ясопусного тижня Свята Церква чинить згадування другого пришестя Христового. Таким чином Церква: по-перше, немов би в день перед страшним судом Христовим, молиться за всіх спочилих у благочесті і правдивій вірі праотців, отців і братів наших, благаючи Праведного Суддю виявити їм милість і сподобити їх Царства Небесного під час Страшного Суду Христового; по-друге, наближає нас до духовних подвигів Святої Чотиридесятниці, коли нам належить ввійти в найтісніший союз любові з усіма членами Царства Божого – святими, живими та померлими.
Слід зазначити, що наступне велике поминання померлих звершується у другу, третю та четверту суботи Великого посту. Свята Церква узаконила чинити поминання всіх померлих з такої причини. Багато людей нерідко вмирають неприродною смертю, наприклад: під час мандрів по морях, в непрохідних горах, в ущелинах і проваллях, трапляється, гинуть від голоду, на пожежах, на війні, замерзають. І всі ці нещасні позбавляються узаконеного псалмоспіву і заупокійних молитов.
Тому Церква, як любляча Мати, встановила здійснювати це загальне, вселенське поминання, щоб ніхто з Її духовних чад, – коли, де і як би не закінчив своє земне життя, – не позбувся молитов Церкви.
Потрібно також пам’ятати, що крім молитов за померлих, найбільш дієвий засіб для надбання їм милості Божої – це принесення за них безкровної жертви. У Православній Церкві часточки, які вийнято з просфори на Божественній Літургії в пам’ять померлих, після причастя живих віруючих, опускаються в св. Чашу з молитвою: ,,Омий, Господи, гріхи тих, що тут поминалися, Кров’ю Твоєю Чесною, молитвами святих Твоїх”.
Загробна доля грішників полегшується і поданням милостині убогим. Подачею милостині збільшується число людей, що моляться за спасіння душі спочилого і разом з тим виконуються слова Ісуса Христа: ,,Зробивши це (милостиню) одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили” (Мф. 25, 40).
Ми маємо пам’ятати про те, що за померлих треба молитися щиро. Як завзято беремося за справу, коли йдеться про те, щоб когось любого нам – батька, матір, дитину – врятувати в цьому житті від смерті, так повинні ми відчувати відповідальність і турботу перед спочилими коли стаємо на молитву за них перед Богом. Адже велика сила щирої молитви: ,,Господь сповняє, – каже цар Давид, – бажання тих, що бояться Його, чує молитву їхню і спасає їх” (Пс. 144, 19). Спаситель говорить до нас: ,,Якщо перебуватимете в Мені, і слова Мої у вас будуть, то, чого б ви не захотіли, просіть, буде вам” (Ін. 15, 7). Амінь.
Підготував свящ. Володимир Петрук
