Біографія

 

Черепюк Петро Богданович, народився 3 листопада 1970 року в селі Миколаївка  Бучацького району  Тернопільської області. 

У 1977 році вступив у Миколаївську восьмирічну школу, яку закінчив у 1986 році.

У цьму ж році вступив в Бучацький радгосп-технікум, який закінчив у 1990 році за спеціальністю агрономія.

Після закінчення технікуму працював агрономом у селі Миколаївка.  Навесні 1990 року був призваний в ряди армії, з якої був звільнений у 1992 році.

Після армії працював бригадиром рільничої  бригади в селі Миколаївка.  Паралельно по 1998 рік був дяком в церквах сіл Миколаївка і Губин. У 1994 році закінчив Волинську духовну семінарію.

         В квітні 1999 року митрополитом Тренопільським і Бучацьким Василієм був рукоположений у сан диякона. У серпні цього ж року рукоположений в  сан священика. 

         26 листопада 1999 року архієпископом Кіцманським і Заставнівським Варлаамом призначений настоятелем церкви Різдва Пресвятої Богородиці та церкви вмч. Дмитрія Солунського с. Банилів-Підгірний Сторожинецького р-ну Чернівецької області.

         9 березня 2010 року єпископом Чернівецьким і Кіцманським Марком нагороджений наперстним хрестом. 

         14  березня 1012 року з благословіння святійшого Філарета Патріарха Київського і всієї Руси-України піднесений до сану протоієрея.

 Одружений на православній дівчині Рожелюк Вірі Михайлівні. Виховую трьох дітей: сина Володимира, дочок Ірину та Богдану.

 

Церква Різдва Пресвятої Богородиці

Назва села Банилів-Підірний походить від назви банити, що означає варити сіль. Звідси вона, а чи ні, бо Банилів та Слобода-Банилів є також у Вижницькому районі, і невідомо варили там сіль, а чи ні, однак факт, що промисел цей у Банилі над Сіретом був досить поширеним, безсумнівний. Причому, не в урочищі Солонець, де б йому за самою логікою назви належало бути, а на Кошелівці. Обриси двох криниць, звідки нічим незамінимий харчовий продукт вибирали, чітко окреслюються й дотепер. Отож, Кошелівка додавала селу слави видобутком солі, яку звідси везли в усі-усюди. Рівня, Гільча та Кошуя розвивали деревообробний промисел, а Плай і Поляни, де порівняно більше придатної для обробітку землі, демонстрували, що навіть у гірських умовах можна завдяки орному клину мати перспективу. Перспектива окреслювалась поступово.

       До кінця ХVIIІ століття Банила (уперше згадується в грамоті від 17.08.1428, згідно з якою молдавський господар Олександр Добрий подарував її боярину Станчулу) була невеликим населеним пунктом на 55 сімей. Розвиток села стримував поміщицький гніт, через який немало банилівців у 40-х роках ХVIIІ століття, перебували серед опришків Олекси Довбуша. За легендою, біля вершини гори Рогідної (в окремих джерелах Рогізної) О.Довбуш зберігав зброю. Печер, де могли б отаборятися опришки, в Банилові нема, але наймальовничіша скеля має назву Довбушевої. Попри усі можливі домисли, все ж небагато у нас об’єктів, пов’язаних з іменем славного опришка, що могли би примножувати туристичну привабливість регіону і конкретного села! З початком австрійського володіння в село прибули польські поселенці, відтак німецькі колоністи, які і побудували костел, що  і сьгодні функціонує.

   Хутірський тип села, вважали радянські можновладці, перешкоджав господарському зміцненню та піднесенню культурного рівня населення. «У зв’язку з цим 1950 року до центру Банилова переселено 11 хуторів», – йдеться в уже згадуваній «Історії міст і сіл»… З допомогою вчительки історії місцевої гімназії Людмили Кривко, котра є авторкою друкованої в кількох примірниках історії села, спробували встановити тих 11. Не вдалося. Жорнеї, Кошуя, Стайка… У перших двох від людського житла тільки сліди, на Стайці – одна оселя. Інші хутори збереглися. Очевидно ті, хто давав дані про зселення, хотіли як приклад бурхливої діяльності влади (котра на час написання «Історії… мало змінилася), видати бажане за дійсне… Так, зселяли, але дотла не знищили. Хоча перейти з «околиці» до центру – не найбільша прикрість. Гірше, коли під різними приводами направляли на спецпоселення, а чи добровільно-примусово скеровували на роботу у віддалені регіони, руйнуючи таким чином родинні зв’язки. Дехто, навіть із тих, кому судилося створити там сім’ї, згодом повернулися зі своїми синами й доньками в Банилів.

Зокрема, найстаріша в селі церква Різдва Пресвятої Богородиці, якій більше 400 літ(!) перенесена на початку минулого століття у Гільчу. Іконостас її прикрашено так званим мазепинським розписом, що становить рідкість. Загалом же в селі дев’ять храмів. У центрі та на Полянах вони відносяться до Української православної церкви МП, у Гільчі та на Кошелівці до УПЦ Київського патріархату.

Настоятелем церкви вже тринадцять років є протоієрей Петро  Черепюк. 

   Іконостас храму представляє собою неабияку історичну і матеріальну цінність. Сам іконостас намальваний  в мазепинському стилі писання ікон. За своєю будовою він є чотирьохярусним. На першому ярусі, в ряді місних ікон розміщені ікони Ісуса Христа, Божої Матері, святителя Миколая та Вознесіння. На місці храмової ікони зображено Вознесіння ГНІХ, адже до того як церква була перенесена з центра села, вона була Вознесенська. Коли в 1906р. церкву було перенесено, її освятили в честь свята Різдва Пресвятої Богородиці.   На іконах другого ярусу зображено Дванадесяті свята.

На середині другого ярусу зображено ікону «Тайна вечеря». Третій ярус складають ікони святих апостолів. Четвертий – ікони старозавітніх пророків. Весь іконостас увінчався хрестом, вирізьбленим вручну. Всі ікони намальовано з великою майстерністю і з Божого благословення. Господнім промислом цей іконостас пережив роки страшних лихоліть: обидві світові війни, повоєнні роки, роки комунзму і страшного атеїзму. Щоб зберегти іконостас від знищення в роки комунізму, прихожани закривали бляхою дорогоцінні становинні ікони нижнього ярусу, а зверху на ній малювали менш вартісні. До   сьогодні  в церкві зберігаються ці ікони в храмі. А сліди від цвяшків служать нагадуванням про ті нелегкі  для церкви часи.  
Царські ворота є складовою частиною всього іконостасу

     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  

 

Ця ікона Христа Спасителя є однією з центральних на всьому іконостасі. Поряд з Ісусом Христом зображено Богоматір та Іоана Хрестителя.

                              

 

                 

                                             Ікони першого ярусу іконостасу

 

              

                   

У вівтарі знаходиться одна із найбільш оригінальних частин храму – кам’яний престіл. В центрі престола є місце,  залите воскомастікою. За переказами старожилів там знаходяться мощі покровителя Буковини Іоана Сучавського. На престолі також знаходиться Богослужбове Євангеліє що має не менше ста років, а також дарохранительниця, семисвічник, напрестольний хрест та лампада. За ним розміщені запрестольні ікони.  З північно-східної сторони престолу знаходиться жертівник. Як можна побачити з фотографії, він зроблений у вигляді шафки, а не стола, що має неабияке практичне значення.

До…

   

Після реставрації….

     

                  

 Церква   хатнього типу, споруджена з дерева.  Вона нагадує звичайну зрубну хатуз трьома куполами. Довжина церкви одинадцять метрів,  а  ширина шість. Є в церкві і невелика дзвіниця. Скликають на богослужіння всіх вірних з її висоти три дзвони. Найбільший  з  них був придбаний шість років тому за кошти парафіян храму і освячений архиєреєм.  Крім нього є ще два менших дзвони. Зараз ведеться будівництво нової, більшої дзвіниці.