БІОГРАФІЯ
Священик Василь Степанович Хащовий народився 25 вересня 1956 року в сім’ї робітників в с. Лукавці, Вижницького р-ну, Чернівецької обл.
1964-1974рр. - вчився в Лукавецькій середній школі.
1975-1977рр. - служив у лавах Радянської армії.
1977р. - вступив до ОДС.
1980р. - одружився з Галиною Михайлівною Чокалюк.
8 січня 1981р. рукоположений в сан диякона. 12 січня рукоположений в сан священика Високопреосвященнійшим Сергієм, митрополитом Одеським і Херсонським. В цьому ж році закінчив ОДС. Направлений в Чернівецьку єпархію для священичого служіння.
В липні 1981 р. єпископом Чернівецьким і Буковинським Варлаамом (Ілющинко) призначений настоятелем Свято-Михайлівської церкви с. Ломаченці, Сокирянського р-ну., Чернівецької обл.
24 травня 1992 р. нагороджений єпископом Чернівецьким і Буковинським Онуфрієм, наперсним хрестом.
20 грудня 1997 р. вийшов з юрисдикції Московського патріархату та подав прохання щодо прийняття в Кіцманську єпархію Київського Патріархату. Єписком Ніконом (Калембером) призначений настоятелем церков Св.прор. Іллі, Долішній Шепіт, та влмчц. Варвари с. Лопушна, Вижницького р-ну. Чернівецької обл.
15 червня 1998 р. нагороджений хрестом з прикрасами єпископом Ніконом (Калембером), за Божественною літургією у храмі св. влмч. Іоана Сучавського в с. Мигово, Вижницького р-ну.
10 вересня 2004 р. указом архиєпископа Чернівецького і Кіцманського Варлаама (Пилипишиного) переведений настоятелем Свято-Миколаївської церкви с. Годилів, Сторожинецького р-ну.
9 березня 2010 р. до дня Святої Пасхи нагороджений митрою Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом.
Свято-Миколаївська церква с. Годилів Сторожинецького р-ну..
Згідно архівних довідок заснована 1927 року, після 1 світової війни, солдатами, які брали участь у цій війні. Зведена була на землі митрополії і рахувалась як монастирський скит, в якому нараховувалось до семи монахів. Крім молитви і посту займались землеробством.
В монастирі було багато дерев'яних будинків, до нашого часу залишились тільки один. Церква також була дерев’яна, нажаль у 1973 році її спалили. Під церквою була півниця (підвал) викладена з цегли, в ній лежали два гроби. Указом дослідницької станції, якій передано було землю з спорудами, цеглу розібрали а гроби присипали. На цьому місці зробили футбольну площадку. Коли місцеві діти - школярі пішли грати у футбол, то в перший же день, на спортивній площадці, троє отримали важкі травми. Місцеві жителі згадали, що на тому місці була святиня - церква. Життя продовжується, у футбол грають, але не там де була церква.
Згодом часи змінились, минула комуністична епоха, Україна стала незалежною. У людей появилась надія і мрія відновити святиню. Згодом утворилась громада її очолив ігумен Герман (Семанчук). Новоутвореній громаді наділили 30 соток з колишньої монастирської землі. Дальше справа вперед не рухалась. У 2004 році настоятелем громади призначений прот. Василь Хащовий. По Божій милості життя церковне почало відроджуватись. Як міф, що птиця Фенікс воскресає, так і земля, де була церква нагадує людям про небесне.
Перші два роки служили у вагончику. Як свідчили очевидці на місці де була церква поставили престіл, Святий Хрест, потім і капличку. З Божої милості побудували церкву. Будівельні роботи продовжуються і в теперішній час. Біля церкви є джерело, за переданням тут монахи освячували воду. Це джерело громада також відновила. Багато людей з міста і навколишніх сіл приходять по воду, говорять що вона має цілющу силу. І це не дивно тому, що джерело освячене на честь влмч. і цілителя Пантелімона.
До речі, комуністи останнього ігумена Свято-Миколаївського монастиря Пантелімона у 1949 році заслали у Вуркутинські табори, скоріше за все що там він і помер. Родом він був з Нових Драчинців, Кіцманського району.