Автобіографія

 

Я, Кігніцький Дмитро Васильович  народився 9 вересня  1978 року в селі Сербичани Сокирянського району Чернівецької області  в сім’ї священника – батько прот. Кігніцький Василь Іванович,  мати псаломщик Кігніцька Марія Василівна.

У 1995 році закінчив Берегометську загальноосвітню школу №1 І-ІІІ ступеня Вижницького району Чернівецької області.

У тому ж році був зарахований в Чернівецький Національний Університет імені Юрія Федьковича на філософсько-теологічний факультет.

У 2001 році одержав диплом спеціаліста за спеціальністю «Релігієзнавство» та здобув кваліфікацію релігієзнавця.

Також у 2001 році одержав диплом Київської духовної академії УПЦКП.

5 вересня 2004 року в Соборі Різдва Христового м. Чернівці висвячений у сан диякона Архиєпископом Чернівецьким і Буковинським Варлаамом (Пилипишин).

11 вересня 2004 року в храмі св.  пророка Іллі в с. Долішній Шепіт Вижницького благочиння висвячений у сан священника Архиєпископом Чернівецьким і Буковинським Варлаамом (Пилипишин). Призначений настоятелем Свято-Іллівської церкви в с. Долішній Шепіт Вижницького району Чернівецької області.

02 серпня 2005 року до дня престольного свята парафії нагороджений наперстним хрестом Архиєпископом Чернівецьким і Буковинським Варлаамом (Пилипишин).

09 березня 2010 року Патріархом Київським і всієї Руси України Філаретом до Дня Святої Пасхи возведено в сан протоієрейства.

У травні 2004 одружився з Калинюк Анною Михайлівною 1985 р.н., виховую сина Кігніцького Михайла 2007 р.н.

Історія церкви

Село Долішній Шепіт лежить у долині річки Сірет, у межах Покутсько-Буковинських Карпат. Воно з усіх боків оточене горами. Від східних вітрів його захищають гори Томнатик і Лисничка. З півдня височать Магура та Плеща. На заході піднімається Фрунтя. На півночі долину замикає гора Мочарка. Гори увінчані віковими дубами, вічнозеленими ялинами і смереками. Ця гірська територія тривалий час була незаселеною.

Село розташоване в межах Вижницького району Чернівецької області, на крайньому Пд.-Зх. області, крайньому Пд. Вижницького району.

Найголовнішою окрасою Шепоту є чарівні у будь-яку пору Карпати з яскравим етнографічним колоритом Гуцульського ландшафту: м'яких контурів гір, смарагдово-синіх хвиль смерекових лісів та полонин.

Вперше Шепіт згадується в грамоті молдавського князя Стефана ІІІ 13 березня 1490р., як власність Путнянського монастиря.

Попередня церква була збудована у 1891р. і згоріла у 1975р. У 1990р. розпочалося будівництво нової церкви. Ініціатором будівництва і проекту став церковний староста Чорней Василь Іванович.

У 1991р. завершилося будівництво церкви святого Іллі. Вона розташована у центрі села, на лівому березі річки Сірету. Збудована за схемою тридільних гуцульських церков, які зустрічаються лише в гірських районах Буковини.

З південно-західного боку церкви стоїть дерев'яна, двоярусна, каркасна дзвіниця, яка уціліла під час пожежі 1975р.

1991р. єпископом Чернівецьким і Буковинським Онуфрієм (Березовським) відбулося освячення храму в честь св.. пророка Іллі, настоятелем призначено прот. Дмитрія Федорощака.

У 1995р. рішенням зборів церковної громади храм св.. пророка Іллі с. Долішній Шепіт приєдналося під юрисдикцію УПЦ КП. Настоятелем призначено прот. Василя Хащового.

У 1999р. прот. Василієм Хащовим на горах Магура і Мочирка встановленні пам’ятні хрести.

 

09.08.2013р. г.Магура

 

11.09.2004р. настоятелем храму призначено Димитрія Кігніцького.

За період служіння здійснено внутрішній ремонт храму, відновлено іконостас.

07.04.2010р. частичка святих мощей св.. великомученика і цілителя Пантелеймона зберігаються в храм св.. пророка Іллі.

 

Багато років назад в старовинному італійському православному храмі знаходилась частина мощ святого Пантелеймона, яку священник передав родині Коломбо, які передавалися з покоління в покоління. Жителька села Долішній Шепіт – Суворова Олена Василівна, яка працювала у Коломбо Піровано Розі побачила їх та розповіла, що у її селі усі люди поклоняються святому Пантелеймону та молять у нього захисту від хвороб, зцілення від страшних недуг та просто здоров'я для своїх родин. Роза дуже довго думала над цими словами та вирішила пожертвувати мощі храму села Долішній Шепіт, кажучи: «Що це було угодно самому Господу Богу». І на Святий Вечір Коломбо Піровано Роза передала мощі нашій жительці Суворовій Олені Василівні.